про шовкопрядів та їх слова-ковдри

і ще трошки,...
щоб не забути))
Як же чудово, що у світі існують письменники та письменниці.
Їх дуже багато і усі різні. На будь який смак.
Вони, як шовкопряди, - ткуть прекрасні тканини-ковдри з хвилюючих слів,
і якщо та ковдра до вподоби тобі, то можна її просто взяти, і мовчки вкритися нею,
прочитавши вірш чи оповідь. І тоді, знайшовши відгук на ті слова у своїй душі,
розділити на якийсь час свої тривоги з тим шовкопрядом, який зробив ту ковдру. І стає легше.
І відчуваєш, що ти не один.

Ліна Костенко

Який важкий, який ласкавий погляд,
Які повільні зважені слова!
Один якийсь малесенький недогляд -
Жагучий смуток душу залива.
А день як день. Розмова розумова.
І раптом очі – вибухом стихій.
Ти хто такий – зальотник, Казанова?
Чи той, єдиний, той на світі мій?
Ці дивні очі, келихи трутизни,
настояні на сонці і журбі.
Чого шукаєш – флірту чи вітчизни?
Навіщо так? Мені ж не по собі.
Як п’ятиборців, погляди розводжу.
Перемогла, не знаю, чи здаюсь.
Минають дні... Забуть тебе не можу.
Минають дні... Згадать тебе боюсь.