4 февраля 2015 г.

Знайомство,...але аже заочне

Олександр Положинський

2 лютого о 15:35

Ранкова смс-ка викликала сумну усмішку - мовляв, є ж, певною мірою щасливі, люди, які у вирі роботи та інших життєвих подій дізнаються про погані новини з запізненням майже на тиждень. "Ти про Андрія чув? Це правда, чи є надія на фейк", - я ж думав, це про Андрія Лободу з "Хорти", який помер минулого вівторка. Про всяк випадок, перепитав. Виявилося, це про Кузьму - Андрія Кузьменка зі "Скрябіна". 
Доволі часто за останні кілька років у різних публічних розмовах мені доводилося наголошувати на тому, що зараз кожен концерт українського артиста чи колективу може виявитися останнім. Думаю, більшість людей такі слова сприймали з іронією - о, Положинський знову плачеться, знову ниє, знову всім незадоволений, б'є на жалість, нарікає, скаржиться. А я просто реально дивлюся на стан речей - "практикуючих" українських артистів стає все менше, виживати їм все важче, молодим пробиватися ще складніше, розпадаються, затихають, помирають, гинуть. 
Сьогодні я відмовляюся від інтерв'ю та коментарів - я не настільки близьким другом Андрія був, щоб мати право фігурувати в телевізійних сюжетах, як друг і колега. Колега - так, друг - ні. Можливо, просто тому, що рідко бачилися і не мали нагоди справді здружитися, можливо тому, що наші ритми та стилі життя мало в чому співпадали чи зближувалися. Та все ж я вирішив написати все це тут, бо, можливо, написане мною, виявиться для когось важливим. Чи цікавим.
З Кузьмою я познайомився в далекому 1995-му. "Тартака" тоді ще не було, Андрій давав інтерв'ю на радіо "Луцьк", де я вів одну з програм, тож познайомився він зі мною, як просто з хлопцем, який також щось робить на цьому радіо. З того часу нам не довелося знайомитися вдруге - він завжди мене впізнавав, хоч бачилися ми доволі рідко, й, переважно, випадково. Це вже потім, значно пізніше, ми мали в телефонах номери одне одного і я міг в будь-який час подзвонити йому, вели разом "ДСП-шоу" на "Європі Плюс", грали в одній команді у "Що? Де? Коли?", знімали кліпи на фоні однієї стіни, їздили на його "Секвої" на концерт "Відчинилося Життя" до Львова, слухали й обговорювали нові пісні одне одного, їли зупу в нього вдома, виступали на одній сцені й співали разом "Нікому То Не Треба". 
Є багато людей, які знають Андрія довше, краще, ближче. Я, за 20 років знайомства, не увійшов у коло його близьких друзів, але й ніколи не мав з ним жодного конфлікту чи непорозуміння. В часи чи моменти, коли Кузьму лаяли, поливали, обговорювали чи й проклинали, я завжди говорив, що ставлюся до нього з повагою, нічого поганого про нього сказати не можу, а якщо він щось зробив чи сказав таке, що комусь чи багатьом не подобається, то це ніяк не впливає на моє до нього ставлення. І так воно було насправді. 
З Кузьмою я міг порадитися з будь-якого питання. Він завжди готовий був дати мені пораду, прояснити заплутану ситуацію, поділитися інформацією, хоч це й, можливо, не відповідало його власним інтересам. Завжди готовий допомогти, підказати, підтримати. Завжди готовий взяти участь у добрій справі чи творчій авантюрі. 
Мабуть, жодна наша зустріч не обійшлася без свіженького анекдотика від Кузьми, який потім робив мене тимчасовим героєм вечора чи зіркою компанії. Де він їх знаходив - поняття не маю, але я завжди реготав сам і неодноразово смішив інших, переказуючи їх. При цьому, переповідаючи, використовував і його прийомчики, бо Кузьма був майстром розповідати - легко, просто, смішно.
Безмежно креативний. Вигадував якісь приколи, сам їх розвивав, інколи, доводячи мало не до абсурду. Своїм сміхом та ентузіазмом заражав і заряджав інших. Любив "пошлятинку", інколи дещо перегинав палку, але робив це з такою дитячою безпосередністю, що це не викликало огиди чи несприйняття, а лише веселило. Міг закцентувати загальну вагу на пікантних особливостях словосполучення "її батько", знаходив смішне у вставлянні "та її" між іменем і прізвищем Алли Кудлай та спокушав десятки людей продовжувати схожу тему з іменами інших відомих людей - так з'являлися "Тарас та його Чубай", "Степан та його Гіга", "Алла та її Пугачова".
Кузьма безмежно любив музику. Знав і мав її дуже багато, щедро цим ділився, записуючи свої улюблені треки на диски друзів чи зливаючи гігабайтами їм на флешки. Якщо вам потрібно було знайти якийсь трек чи альбом з "нью вейву" 80-х - варто було пошуки починати з Кузьми, бо на ньому вони мали всі шанси одразу й успішно завершитися. 
Про музику самого Андрія не писатиму нічого. Майже нічого. Його пісні треба слухати, а не обговорювати. Не всі з них я чув, не всі з них мені подобаються. Зрештою, він і сам якось мені сказав, що найбільше схвальних відгуків було після виходу пісні "Люди Як Кораблі", але найбільше концертів з'явилося після "Хлопців-олігархів". Кожний сам вибере, які пісні йому сподобаються більше, які будуть йому ближчими, які увійдуть до власного плейлиста. В моєму точно будуть "Птахи", "Шось Зимно", "Нікому То Не Треба", "Зламані Крила", "Люди Як Кораблі", "Старі Фотографії", "Лист До Друга". 
Кілька слів про Кузьму і мій рідний Луцьк. Саме там ми познайомилися 20 років тому, саме там востаннє спілкувалися минулого літа, саме там, на фестивалі "Бандерштат-2014", як виявилося, я востаннє почув і побачив його на сцені. Якось давно, десь, приблизно, в 95-96-му, "Скрябін" виступав у луцькому драмтеатрі в якійсь солянці. Працювали "під фанеру", у Кузьми був шнуровий мікрофон і під час однієї з пісень, саме в розпал активного імітування співу, шнур раптом відпав від мікрофону. Пізніше, коли ми якось обговорювали цей випадок, Кузьма зізнався мені: "Санька, я другого такого позору в житті не переживав! Після того я більше ніде ніколи не виступав під фанеру!".
Ще кілька слів про "знаки". Не хочу бачити в цьому жодної містики - просто так склалося. А все ж. Ведучими ДСП-шоу були четверо - я, Roman Davidoff, Ігор Пелих та Кузьма Скрябін. Двох із них вже немає - і обидва загинули в автокатастрофах. Минулого тижня я був у Запоріжжі - хоронили Андрія Лободу. Всюди по місту висить реклама концерту "Скрябіна", який вже, на жаль, ніколи не відбудеться. Вчора я бачив на стіні календар від Елена Божко, там на лютому - фотографія Андрія... 
Що дав особисто мені Кузьма, крім приємного та корисного спілкування? Багато сміху - розповіді, історії, анекдоти, власні приколи, "Я, Побєда і Берлін". Кілька десятків класних пісень гурту "Скрябін". "Спатанка" і "Наші Партизани". Присадив мене на салат "Мімоза". Відкрив для мене "Kings Of Leon". Завдяки Кузьмі я познайомився з Тарасом Химичем - другом і режисером. Кузьма переконав мене, що в мого "американця" треба заливати 92-ий. Розповів про концерти культових груп по всій Європі, на яких побував особисто. Але головне - саме Кузьма був одним із тих людей, хто від початку нашого знайомства надихав мене вірою в себе, в свої сили, в свої мрії, без комплексів та невпевненості. За що я завжди буду йому вдячним. Хай спочиває з миром!
П.С. Моя стрічка переповнена повідомленнями щодо загибелі Андрія. Згідно цих повідомлень, виявляється, що Україна і українська музика сьогодні багато що втратили. Ну, й багато всього персонального - для когось відкрив українську музику, в когось перша любов, в когось перший концерт... Я з цим усім цілком згоден. Та тільки муляє мене той факт, що концерт "Скрябіна" "За день до весни" планувався в порівняно невеликому клубі "Атлас", а не в Палаці Спорту... Не забувайте слухати пісні Андрія і передати їх своїм дітям, коли прийде час. Змініть себе та Україну на краще - цим ви справді вшануєте його пам'ять, рецепти змін шукайте в його піснях та численних інтерв'ю. І заплануйте собі похід на концерти всіх українських артистів, які для вас хоч щось значать. Поки ще не пізно.

28 января 2015 г.

Чтоб не забыть :)

60 шагов к тому, чтобы вырастить счастливого ребёнка

Психолог Елена Макаренко составила список из 60 фраз, которые обязательно нужно говорить своему ребёнку, чтобы он вырос полноценной личностью. Чтобы он умел любить и быть любимым, чувствовал уверенность в себе, радовался жизни и радовал других, ценил то, что есть и был благодарным.

Говорите:

Я люблю тебя.
Люблю тебя, несмотря ни на что.
Я люблю тебя, даже когда ты злишься на меня.
Я люблю тебя, даже когда я злюсь на тебя.
Я люблю тебя, даже когда ты далеко от меня.
Моя любовь всегда с тобой.
Если бы я могла выбрать любого ребенка на Земле, я бы все равно выбрала тебя.
Люблю тебя как до луны, вокруг звезд и обратно.
Спасибо.
Мне понравилось сегодня с тобой играть.
Мое любимое воспоминание за день, когда мы с тобой что-то делали вместе.

Рассказывайте:

Историю их рождения или усыновления.
О том как вы «нежничали» с ними, когда они были маленькие.
Историю о том, как вы выбирали им имена.
О себе в их возрасте.
О том, как встретились их бабушки и дедушки.
Какие ваши любимые цвета.
Что иногда вам тоже сложно.
Что когда вы держите их за руку и сжимаете ее 3 раза, это секретный код, который означает — *люблю тебя*.
Какие у вас планы на ближайшее будущее.
Чем вы сейчас занимаетесь.

Слушайте:

Вашего ребенка в машине.
Что ваш ребенок рассказывает про свои игрушки, и подумайте, насколько это для него важно.
Вопрос, в котором ваш ребенок действительно нуждается в вашей помощи.
На одну секунду дольше, чем позволяет ваше терпение.
Чувства, которые стоят за словами вашего ребенка.

Спрашивайте:

Почему, как ты думаешь, это случилось?
Как думаешь, что будет если ... ?
Как нам это выяснить?
О чем ты думаешь?
Какое у тебя самое приятное воспоминание за день?
Как думаешь, какое оно на вкус?

Показывайте:

Как сделать что-то, вместо того, чтобы запрещать это делать.
Как свистеть в травинки.
Как тасовать карты, сделать веер (домик).
Как нарезать еду.
Как складывать белье.
Как искать информацию, когда вы не знаете ответа.
Привязанность к вашему супругу.
Что заботиться о себе и ухаживать за собой очень важно.

Выделите время:

Чтобы вместе понаблюдать за строительными площадками.
Чтобы посмотреть на птиц.
Чтобы ваш ребенок помог вам готовить.
На походы, чтобы ходить в какие-то места вместе.
Чтобы покопаться вместе в грязи.
Чтобы выполнять задания в темпе вашего ребёнка.
Чтобы просто посидеть с вашим ребенком, пока он играет.

Порадуйте своего ребёнка:

Сделайте какой-нибудь сюрприз.
Положите шоколад в блины.
Выложите еду или закуску в форме смайлика.
Играйте с ними на полу.

Отпускайте:

Чувство вины.
Ваши мысли о том, как должно было быть.
Вашу потребность быть правым.

Отдавайте:

Смотрите на вашего ребенка добрыми глазами.
Улыбайтесь, когда ваш ребенок заходит в комнату.
Отвечайте взаимностью, когда ваш ребенок вас касается.
Настройте контакт, прежде чем что-то говорить (исправлять), чтобы ваш ребенок действительно вас услышал.
Давайте вашему ребёнку возможность справиться со своим недовольством (гневом, злостью), прежде чем оказать ему помощь.
Делайте ванну в конце длинного дня.
Выберите сами ваш любимый способ быть добрым к вашему ребенку.

Автор: Елена Макаренко

25 января 2015 г.

Hello, my name is Melody


 
Melody 
 
Melody 
 
"Has anyone ever told you that you march to the beat of your own drum? If not, we are! You've got your own groove that keeps you going. You're intelligent and very empathetic to the suffering of others. You always stick to your values and stay true to yourself. This is really admirable! Don't ever let the world get you down and keep on dancing to your own groove, baby"
 

22 января 2015 г.

work in progress | the beginning

с чего всё началось))


Сентиментальный футболист #2




P.S.: иллюстрация с саундтреком. Поёт легендарная Элла Фицджеральд. 
Сентиментальный футболист любуется пробившимся, сквозь газон футбольного поля, цветком, позабыв о своей игре и оставив вдали свой футбольный мяч...)))


Сентиментальный футболист #1

Short story about footballer

Once I was a child, I'm imagined that I'm an airplane...




The end

 

новый [Витёк]

ПРЕДЫСТОРИЯ - важная часть чего бы то ни было

В Новом Году принято начинать делать что-то новое. В общем то, пожалуй, ничего нового в том, что я продолжила делать, но новое в том, каков подход. Я отправилась в поиски своего стиля в иллюстрировании. Решила начать с простой и лаконичной техники. Год работы в сфере футбола дал о себе знать, но так же, не забывает о себе говорить моя, от части, местами сентиментальная натура. Недавно, выполняя одну из поставленных задач, руководитель оставил такой отзыв, не дословно, но, приблизительно звучал он так "Наташа, твоя идея очень нежная, добавь брутальности, это же футбол". Скажу честно, уже год прошёл, но мне всё так же сложно "добавлять брутальности". Во-первых, это значит переступить через свою натуру. Во-вторых, это значит, что до потолка мне прыгать и прыгать. (Хотя, сколько не прыгай, при регулярном росте, "профессиональный потолок" без конца и края поднимается и поднимается). А именно, что меня, как дизайнера, всем сердцем претендующего на то, чтоб быть профессионалом, не должна останавливать моя натура. И надо уметь передать ту эмоцию, которую ожидает увидеть заказчик. Быть "проводом", так сказать. Но, тут можно очень долго разглагольствовать, и всё равно всё это будет не о том, что я хочу сказать. Но предыстория была важна. На этом остановлюсь и скажу вот что. В результате всего этого, моё воображение родило образ сентиментального футболиста, футболиста, который мечтает, любуется цветами, в общем, в какой-то мере, прототип меня. Футболист-человек, который устал от своей основной работы, хоть и любит свою профессию. Просто взял тайм аут для медитации, отдыха, прогулки...как хотите называйте это.

Из статьи Натали Ратковски "Как стать книжным иллюстратором" я выписала целый вдохновляющий конспект. Её труды меня вдохновляют. В частности, её книга "Профессия иллюстратор". Во-первых (что-то я стала слишком часто писать "во-первых", "во-вторых" и т.д.), возможно потому, что она моя тезка. Во-вторых, потому что в её книге я вижу, как она работает методом усердного труда и эксперимента, это значит, что и у меня есть шанс на хороший результат, если как следует воспользуюсь этими инструментами. Один из пунктов той статьи, чо я упомянула выше, есть поиск своего стиля. Единственно верный способ это узнать, пробовать. Но, для себя я поставила задачу, как и было там написано Наталией, рисовать в выбранной технике не менее 10 иллюстраций.

На данный момент есть аж целых две иллюстрации с сентиментальным футболистом. Не хитрым математическим методом вычисляем, что от меня ожидается получить ещё восемь новых иллюстраций. Чем я и займусь в ближайшее время. И после такого длинного предисловия, самое время опубликовать здесь двух моих футболистов.

P.S.: новый [Витёк] - это новый термин, родившийся в переписке двух близких людей, означающий, ничто иное, как новый виток в жизни человека. Автор этого блога считает этот термин достаточно забавным, и было бы несправедливо, если бы его нигде не использовали :)

они как звёзды

Уже 22 января. А это значит, что уже прошло 22 новых дня Нового Года. Интересно, что к декабрю, он снова постареет, и уже перестанет быть новым. Не удивительно и факт. Но всё это лирическое начало. В этом посте, я бы хотела написать немного, но очень важное. Во-первых, вчера, как оказалось, был всемирный день объятий и я рада, что узнав о таком дне в мысли мне приходят люди, которых бы мне хотелось обнять, очень сильно. Это значит, что я не одна и мне есть кем дорожить. А во-вторых, в который раз убеждаюсь, что друзья, как звезды! Ты не всегда их видишь, но знаешь, что они всегда есть. Это ещё один повод иметь большую радость в сердце и благодарность.
В третьих, у меня есть ещё один маленький повод для радости. Мне снова хочется тут писать. В этих постах нет ничего гениального, но они мне доставляют массу удовольствия. Скучала за этим чувством. Так вот, в предыдущем посте, я повесила за собой должок - написать о трезвых и нетрезвых людях. С чувством, с толком, с расстановкой. Но для этого, опять же, снова пишу эти слова - надо собраться. Так что, пойду ка я "собираться" и оставляю тут картинку из сети:


17 января 2015 г.

Странная миссис Сэвидж

Люблю внезапные вещи, такие как, например, когда тебя при встрече в рабочем кафе приглашают пойти в театр (да хоть бы, даже, и не в театр), очень быстро, между прочим, и, буквально через вечер, и как-то с легкой душой и сердцем ты соглашаешься. и вот - вечер пятницы и ты уже идёшь в театр). Спектакль "Странная миссис Сэвидж" всем нам четверым понравился. Я, вообще, очень давно не ходила в театр, и, можно сказать, я вообще не хожу в драматический театр, и, поначалу всё казалось таким, немного, переигрывающим, и сопровождающие фонограммы как-то звучали смешно (и, наверно, они всегда так будут звучать для меня, с их простыми мелодиями и примитивными звуками синтезатора), но не долго. Актёры играли хорошо и убедительно. Это похоже на чтение книги. Только картинки не в воображении, а прям перед тобой, как на ладони. Если б можно было назвать одним словом этот вечер пятницы, я бы его назвала 'смехом', таким беззаботным, искренним и лёгким. Так, спектакль нас настроил на весёлый лад, и дальше вечер так и продолжался в таком настроении.
...Так хочется спать уже...
Вообще, я бы просто сохранила этот вечер в памяти, для приятных воспоминаний. Но, есть одна вещь, которую я давно хочу отметить.
Люди, которые выпили (внезапный поворот поста), они очень весёлые, НО! они не намного веселей, чем когда они трезвые. И это не значит, что когда они трезвые, они совсем не весёлые. Наоборот. Сколько наблюдаю, мне одинаково весело и приятно с ними, когда они трезвые или немного выпившие. Даже пришла идея написать книгу о выпивших людях (всё потому, что я вижу их "перевоплощение" в течении вечера)...написала и поняла, что сама себе противоречу,..люди, всё же, немного меняются, добавив себе градусов...есть такие, в которых, словно, открывается ящик пандоры после пары рюмок. НО К СЧАСТЬЮ, таких в сегодняшней компании не было)))..наверно мой вопрос в том, зачем вообще пить))
...надо мне поразмыслить над этим и написать толковый пост. так как пока что, это попытка собрать хаотичные мысли, чтоб они не разбрелись никуда. и вообще, отложить на время, может это вообще не интересно))) при том, что я вообще не пью)) и это мало интересует меня)) я больше люблю разговоры с человеком, которого я знаю, с которым мне приятно)) и хорошо, когда даже если он выпьет, он остаётся тем, с кем я пришла куда-либо. с этими разношерстными мыслями иду спать...и думаю, что надо начать писать снова,..чаще..
спокойной ночи, кто бы это не прочёл)